Не продалися виборці Бобровицької громади, бо згадали про гідність

Чернігівська область. На останніх парламентських виборах жителі села Ярославка наймасовіше в районі голосували за кандидата в народні депутати, колишнього банкіра Бориса Приходька, незважаючи й на те, що проти нього відкрите кримінальне провадження за розкрадання народних мільярдів. Голосували і від сорому не згорали, беручи за виборчий голос «благодійні» подачки. Потім чи то Небо напоумило, чи й самі прозріли, і вчинили так, як мудра Ліна Костенко повчає: «В житті одна помилка – не біда. Біда, коли усе життя – помилка».

На місцевих виборах 25 жовтня за кандидата на посаду голови Бобровицької об’єднаної громади від партії «Наш край» Тетяну Олешко проголосувало в Ярославці (рідне село її матері) лише 23 виборці – менше 10 відсотків. Лідером же обласної організації цієї партії визнаний депутат Борис Приходько, котрий за руку вів на місцеві вибори Тетяну Олешко. Ще менше голосів віддали виборці за кандидатів у депутати Бобровицької міської ради від партії «Наш край» – 16 (7%), за кандидатів у депутати районної та обласної рад – 13 (6%).

Не допомогло «нашокраївцям» і те, що на місцевих виборах не зменшилися, а ще зросли обсяги «засівання» виборців «благодійними» подарунками й грошима та брехливими обіцянками. І таке прозріння, що спонукало виборців до виправлення помилки, допущеної на останніх парламентських виборах, стосується всієї Бобровицької об’єднаної громади: лише 13 відсотків виборців повірили брехливим обіцянкам команди партії «Наш край», і так «дрібно» проголосували за її районну лідерку Тетяну Олешко, котра претендувала на посаду Бобровицького міського голови, розділивши заздалегідь і керівні посади. Від 11 до 13 відсотків голосів одержали на цих виборах кандидати в депутати Бобровицької міської ради, кандидати в депутати районної і обласної рад від партії «Наш край». Тобто, владні портфелі залишаються в руках нині чинної команди.

Така ганебна поразка на місцевих виборах повинна стати повчальним уроком для всіх зажерливих політичних й держаних перевертнів, які вважають, що за гроші і «фахову» брехню можна все купити. Я щиро пишаюся тими земляками, котрі своїм голосуванням на виборах, по суті, плюнули у вічі цинічно продажнім скупникам виборчих голосів.

Бобровицька громада не віддала перевагу і тим кандидатам у мери і депутати міської, районної й обласної рад, котрі вирішили просто погратися у вибори: за них проголосували від 2,7 до 4 відсотків виборців. Я їм не дорікаю, вони чесніші за «нашокраївців», але раджу показувати землякам свою винятковість, своє уміння і свій розум конкретними справами не тільки заради власної кишені, а й для розвитку громади. Це їм і земляки «написали» у виборчих кабінах.

І загальні результати місцевих виборів засвідчили: переконливу перемогу на посаду голови Бобровицької об’єднаної територіальної громади одержала чинна очільниця Тетяна Ковчежнюк, за яку проголосували понад 65 відсотків виборців, що прийшли на виборчі дільниці. На вибори вона йшла від партії «Рідний дім». Переважну більшість голосів одержали і кандидати в депутати Бобровицької міської, Ніжинської районної і Чернігівської обласної рад, що балотувалися теж від партії «Рідний дім», яку очолює Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко. У Чернігові він і очолювана ним партія одержали теж безальтернативну перемогу.

Одначе мене радують не стільки високі результати на виборах у тих, за кого я агітував, як сам факт масового прозріння виборців Бобровицької громади. Лише в проданому Олександром Приходьком Травкіному перемогла Тетяна Олешко – за неї проголосували 18 виборців, а за Тетяну Ковчежнюк – 16. І партія «Наш край» тут одержала на 8 голосів більше, ніж партія «Рідний дім». Не перемогу, але багато голосів забезпечили команді Приходько – Олешко Рудьківка, Стара Басань і Щаснівка.

Що ж, то справа виборців. Я ж дотримуюся іншої громадянської позиції: не перетворювати життя на суцільні помилки, на стимульовані радісні стрибання на одні і ті ж граблі. Дотримуюся і таких життєвих правил: «Не вихваляйся своїми планами й обіцянками, а радуй людей своїми результатами», «Якщо не хочеш, щоб тобі сіли на шию, не кланяйся низько».

Доземно кланятися комусь давно стало для багатьох українців ледь не національною рисою. Масово вона, та риса, проявляється на виборах: за 200-500 гривень готові черевики облизувати, хоч і на голодуючих не схожі. На це і банкір з працівницею районного вузла зв’язку розраховували. Але прорахувалися! На превеликий жаль, – не скрізь.

У області партія «Наш край» далеко не в лідерах (в інших областях – набагато гірша для неї ситуація), але на Чернігівщині найбільше громад повірили її висуванцям – обрали головами громад. Чим виборці керувалися? Боюся, що гарними обіцянками і «щедрими» подачками. А що в результаті одержать? Думаю, одержать те, що одержали бобровичани за півтора роки депутатства Бориса Приходька. Хоча, може, серед тих висуванців є й толкові керівники, а «Наш край» просто «примазав» до них свою партію.

Повірте, я борюся публічно проти брехливих і нефахових команд, які рвуться в депутати і до місцевого самоврядування, не заради одержання певних преференцій собі чи трудовому колективу. Жодна з тих команд, перефарбованих під президентську владу, ніколи не створювала і зараз не створює конкуренцію нашому високоефективному виробництву. Моя боротьба постійно спрямована проти управлінської ідіотії, корупції, хабарництва і «відкатної» дозвільної системи, бюрократичного контролю.

На жаль, у цій небезпечній боротьбі не отримую належної підтримки від самозваних «патріотів» і політичних заробітчан. Відома мені й причина. Варто придивитися до борців за місцеву владу і проти Яковишина: помічниця нардепа Приходька і дружина багатого воєнкома Тетяна Олешко, лікар-багатий бізнесмен Тодоріко, багатий фермер Виноград, сімейство фермера-багача Фенюка, омільйонений на продажі земельних паїв Олександр Приходько, крутий бізнесмен Глей…

Цей перелік місцевих «патріотів» можна продовжити. І нікому з них не потрібні нові робочі місця, розширені і упорядковані соціальні об’єкти, їх не турбує дорога медицина, їм байдуже до ремонту доріг і впорядкування узбіч, до низької зарплати вчителів, медиків, представників інших соціально-культурних служб, до стану водогону і каналізаційного колектора. Вони не звітують перед громадою про свої внески у розвиток громади, про їхнє збільшення у зв’язку з війною і пандемією. Натомість кожен з них по-європейськи, якщо не більше, забезпечений на прожиття, спадкоємцям дещо назбирав. Не вистачає одного – допуску до корита місцевої влади, щоб ще щось прихопити. У декого й більший апетит – щось відкусити й від господарства Яковишина.

Якщо хтось із цих вічних борців за місцеву владу конкретними прикладами доведе своє успішне старання на благо розвитку громади, підвищення добробуту народу, – тільки тоді і я особисто закличу виборців голосувати за такого діяча. Поки що ж бачу протилежне: гарні, скопійовані в когось обіцянки і намагання скупити в земляків совість, засмічену політичною брехнею.

Та з кожними наступними виборами, відчуваю, все важче буде їм це робити, що й обнадіює. Бобровицька громада зробила в цьому напрямі чи не найбільший в області твердий крок. Оскільки, очевидячки, почала виконувати найважливіше завдання цивілізації: навчити людину мислити. Не я окреслив це завдання, а великий американський вчений-винахідник Т. Едісон. До речі, саме він 150 років тому винайшов апарат для автоматичного підрахунку голосів на виборах. В Україні й досі рахують ті голоси, здається, на дерев’яній рахівниці. Тож і тут треба вчитися глибоко мислити.

Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист